- •1. Головні функції протоколів мережевого та транспортного рівнів. Мережевий рівень. Данограмна стратегія та стратегія віртуальних каналів, їхнє порівняння.
- •2. Типові структурні вирішення. Розподілена та централізована магістраль. Технологія DirectРс.
- •3. Середовища передавання у комп'ютерних мережах.
- •4. Кільцеві лм з уставленням регістру. Метод доступу з запитом пріоритету.
- •5. Ефірні середовища. Коаксіальні кабелі. Волоконно-оптичний кабель.
- •6. Загальна характеристика та історія розвитку кабельних мереж. Прості кабельні мережі.
- •7. Різновиди комп'ютерних мереж. Локальні та глобальні мережі. Їхні відмінності. Розподілені інформаційні системи. Регіональні та корпоративні мережі.
- •8. Методи конкурентного доступу. Метод доступу з контролем сигналу-носія та виявленням колізій.
- •9. Структурна схема ланки передавання. Кодування та модуляція. Характеристика завад у каналі зв'язку.
- •(Цього можливо не треба) Структура ланки передавання даних
- •11. Форми передавання даних у km. Синхронне та асинхронне передавання.
- •12. Маркерні методи доступу. Процедура реконфігурації. Методи доступу в мережах з ретрансляцією.
- •13. Адаптивні методи маршрутизації. Маршрутизація «за досвідом». Метод якнайшвидшого передавання. Локально-адаптивна маршрутизація. Розподілена маршрутизація. Централізована та гібридна маршрутизації.
- •14. Скручена пара. Сертифікація кабелів.
- •15. Історія виникнення та техніко-економічні передумови появи комп'ютерних мереж.
- •16. Методи цифрового кодування.
- •17. Методи комутації, їхня порівняльна характеристика та застосування.
- •18. Протоколи канального рівня. Призначення. Підрівні керування доступом до передавального середовища та керування логічним каналом. Стандарти іеее-802.
- •19. Проблема маршрутизації. Класифікація методів маршрутизації. Прості та складні методи. Випадкова, лавинна, фіксована.
- •Випадкова маршрутизація.
- •Фіксована маршрутизація.
- •20. Принципи організації середовища зв'язку відкритих систем. Головні функції протоколу n-рівня.
- •21. Організація доступу до передавального середовища. Тактові системи. Методи опитування. Централізоване керування.
- •22. Протоколи фізичного рівня. Протоколи есма-80 та есма-81. Сервіс протоколів фізичного рівня. Моноканал та мережі з ретрансляцією
- •Семирівнева модель взаємодії відкритих систем (стандарт7498 iso)
- •24. Класифікація комп'ютерних мереж. Стандартизація в комп'ютерних мережах.
- •25. Призначення протокольних рівнів стандарту 7498 iso.
- •26. Транспортний рівень. Його головні функції та класи сервісу.
- •27. Комбіновані кабельні мережі. Структуровані кабельні вирішення. Головні підсистеми.
- •28. Поняття протокольного стека. Протокольний стек tcp/ip, його загальна характеристика. Структура мережі tcp/ip. Головні протоколи стеку tcp/ip
1. Головні функції протоколів мережевого та транспортного рівнів. Мережевий рівень. Данограмна стратегія та стратегія віртуальних каналів, їхнє порівняння.
Мережевий рівень виконує ретранслювання даних через одну або кілька систем, а також забезпечує для транспортного рівня незалежність від методів та засобів комутації, різних маршрутів у фізичних засобах сполучення.
Головним завданням мережевого рівня є маршрутизація інформації, тобто відбувається вибирання шляхів передавання блоків залежно від адрес призначення та інших характеристик (таких, як завантаженість або надійність окремих проміжних сполучень). Протокольні блоки даних на мережевому рівні називають пакетами.
Найбільш відомим протоколом мережевого рівня є протокол ІР (Internet Protocol).
1. Данограмна стратегія та стратегія віртуальних каналів, їх порівняння.
Водночас з'явилися також поняття стратегій передавання: данограмноїта віртуальних каналів. Данограмною називають таку транспортну мережу, у якій передаються окремі, не пов'язані між собою пакети — данограми. Характер роботи мережі подібний до роботи пошти: окремі листи незалежні, їх можна загубити.
У мережі віртуальних каналів перед початком передавання між парою процесів налагоджується постійне сполучення — віртуальний канал, що діє протягом усього сеансу зв'язку. Робота мережі віртуальних каналів аналогічна до роботи телефонної мережі. Перед початком сполучення налагоджується канал зв'язку, послідовність інформації, що передається, зберігається. Данограмна мережа надсилає пакети значно швидше, ніж мережа віртуальних каналів, однак гарантії, що пакет дійде доадресата, немає (порядок надходження пакетів випадковий; можлива втрата пакетів та переповнення буферів). У мережі віртуальних каналів зв'язок відбувається повільніше, проте є гарантія, що пакет дійде до адресата (порядок надходження пакетів зберігається; якщо вузол переповнений, надходження пакетів від джерела припиняється).
2. Принцип комутації пакетів з використанням техніки віртуальних каналів
Метод комутації віртуальних каналів полягає в тому, що перед початком сполучення в мережу надсилається спеціальний пакет, який, проходячи нею, налаштовує з окремих їі ланок віртуальний канал. Отже, віртуальний канан - це послідовність ланок передавання, що веде від відправника до одержувача. Кожному віртуальному каналу присвоюється унікальний номер. У кожен момент часу в мережі не може бути двох віртуальних каналів з однаковими номерами. Після налагодження віртуального каналу пакети повідомлення надходять визначеним каналом. З адресної інформації такі пакети містять тільки номер віртуального каналу. Після закінчення передавання віртуальний канал розпадається. Канал називають віртуальним тому, що, на відміну від призначеного або комутованогo, реальний канал, що його використовує конкретний вірту¬альний канал, може передавати водночас пакети кількох віртуальних каналів. Це підвищує ефективність використання каналу. Метод комутації віртуальних каналів дає змогу зменшити службову адресну інформацію на 8-10% порівняно з методом данограм. Крім того, операції аналізу пакета в кожному вузлі (і відповідна затримка) максимально спрощені - аналізується тільки номер каналу.